На главную
Блог
01 Октябрь 2018 Блог
()

"ІНТЕРНАТИ – ЦЕ СТРАШНИЙ ПАМ'ЯТНИК "СОВКУ": ЯК БАТЬКО 36-ТИ ДІТЕЙ НА ВЛАСНОМУ ПРИКЛАДІ ДОПОМАГАЄ ЛЮДЯМ З УСИНОВЛЕННЯМ

Сьогодні, 30 вересня, в Україні відзначають День усиновлення в Україні. Він є символом милосердя і добра по відношенню до людей. 5.ua поспілкувався з Геннадієм Мохненком із Маріуполя, який забирає до себе в сім'ю вже 33-ю прийомну дитину. Крім того, у нього з дружиною є ще троє біологічних дітей. Геннадій розповів, чому він пішов на такий крок і чому процес усиновлення в Україні має назавжди закрити дитячі будинки
Ще 20 років тому в Маріуполі на вулицях міста жило десятки дітей, які з часом ставали залежними від наркотиків. Вони жили у підвалах, на горищах, під теплотрасами. Геннадій, його дружина і волонтери готували для дітей їсти, намагалися переконати їх замислитися над життям і змінити його. Втім, згодом чоловік зрозумів, що треба допомагати малим безхатькам інакше, ніж тарілкою з кашею та котлетою.
"Наша перша мета була в тому, щоб діти не помирали на вулиці. На жаль, у багатьох випадках ми запізнювалися і не могли їх врятувати. Я поховав чимало дітей, яких ми забирали з вулиць, ми не встигали. Якщо дитина не померла на вулиці, не стала наркоманом, то далі ми садили їх за парти, дізнавалися хто ця дитина, хто її батьки. Інколи на реабілітацію ми забирали й дорослих. Навіть вдавалося рятувати цілі сім'ї, втім й іноді доводилося залишати батьківських прав. Якщо ж діти вже були сиротами, то ми їм шукали нові сім'ї", – поділився спогадами Геннадій.
Чоловік розповів, що так створився реабілітаційний центр "Пілігрим", через який вже пройшло близько 4 тис. дітей. Геннадій є пастором Церкви добрих змін. Каже, так через пожертви вірян, йде фінансування на реабілітаційний центр.
"Я більше скажу, окрім нашого дитячого центру, у нас також є хоспіс для літніх людей, центр для діток-інвалідів, нині ще з'явився центр для біженців. Усе це фінансується за допомогою нашого благодійного фонду від християн. Звичайно, цього завжди не вистачає, але якось так, крок за кроком, ми йдемо вперед і слава Богу забезпечуємо дітей харчуванням. Зараз будуємо свою ферму, будуть у нас кури, яйця, м'ясо", – розповів чоловік.
Зараз, за словами Мохненка, на вулицях Маріуполя взагалі не залишилося безпритульних дітей, а якщо сирота залишилася без дому, то вона одразу потрапляє до реабілітаційного центру, де їй знаходять нових батьків. Геннадій проти інтернатів і мріє, аби вони закрилися по всій території України.
"Я вважаю, що інтернати – це найстрашніші пам'ятники радянському минулому. Дитина не повинна виховуватися в таких будинках. У них в голові має бути сформована модель сім'ї. Адже коли вони виростуть, то й самі не знатимуть, як виховувати своїх дітей", – сказав Геннадій.
Сьогодні в Україні існує близько 6 тис. дітей-сиріт, які потребують батьків. Якщо ж цю цифру розділити на населення України, то виходить, що на одну сироту у нас 3,5 тис. дорослих людей, тому шанси знайти хоча б одну хорошу сім'ю завжди є. За словами Мохненка, в Україні також є й інша серйозна проблема.
"Є діти, які при живих батьках, перебувають в інтернатах. Їх приблизно 90 тис. Ці діти бачать батьків раз на тиждень на вихідних і все. Годують і виховують їх інтернати. Це жахливо, з цим потрібно розбиратися, таку систему потрібно руйнувати. Це величезні кошти, які держава витрачає на утримання дітей в інтернатах. Якщо порахувати все, то ви будете шоковані цифрами. На одну дитину за місяць витрачається більше тисячі доларів. У це входять ремонти, опалення будинків, зарплати педагогам, утримання дітей. Державі просто не вигідно як фінансово, так і морально утримувати дитячі будинки. Потім багато з цих дітей потрапляють у в'язниці і їх там потрібно буде за щось утримувати. А потім лікувати від турбекульозу, на який вони починають хворіти у тюрмах, а потім, вибачте, ховати цих дітей. Тому інтернат – це справді страшно", – пояснив Мохненко.
Сам Геннадій на власному прикладі розповів, що найбільшого щастя, ніж дати дитині домівку, немає. Він впевнений, що людей часто лякають стереотипи щодо дітей з інтернатів і дорослим просто не вистачає мужності перебороти свої страхи. Більшість дітей, які Геннадій забирав із вулиці, мали батьків наркоманів та алкоголіків, з кримінальним досвідом. Втім це не завадило йому взяти до себе вже 33-ю дитину додому.
"У мене є хлопці, які є дуже успішними. Роман Кім, який став чемпіоном світу з боксу. Йому зараз 19 років, і підлітком він почав займатися спортом. Один із моїх синів – професійний музикант. Він гітарист. Закінчив академію і зараз готує концерт з американськими колегами. Вони будуть на лінії фронту давати концерти для солдатів. Хлопчик з 6 до 12 років жив на вулиці. Він став одним з перших моїх прийомних синів. Зараз йому вже 31 рік. Андрій став крутим професіоналом", – розповів Геннадій.
"Ось моя 33-я прийомна дитина – Роман, опинився в тяжкій ситуацій: його тато військовий повісився, мама пила і померла. І місяць тому цей хлопчина потрапив до нас зі свіжої могили своєї матері. Він вже був у нас 1,5 роки в центрі при живих батьках, сім'я просто розвалювалася і помирала від пияцтва. І, на жаль, ми не змогли допомогти його батькам. Йому 13 років, як раз після того, як він приїхав до мене через кілька днів у нього був день народження і ми з дружиною в 33-ій раз сказали "так" і в той самий день поїхали подавати заяву на опіку. Потім ми повели його в кафе. І там він задав мені запитання: "А ти не проти, якщо я буду кликати тебе татом прямо зараз?". І добре, що він після моєї згоди вчасно вийшов в туалет, і я зміг впоратись зі сльозами, вже в 33-ій раз", – поділився спогадами щасливий батько.
Геннадій Мохненко також розповів, що процес усиновлення в Україні дуже забюрократизований. Після подачі заяви потрібно пройти медичну комісію та навчальні курси, окрім того оформити купу паперів і пройти співбесіду. За словами Геннадія, багато батьків просто не витримують весь цей процес і розвертаються.
"Дуже часто людей, які приходять усиновити дитину, починають залякувати, інколи їх принижують. Уявіть ці розмови з тітонькою з совковою зачіскою. Вона починає натякати: "А навіщо вам сирота, а напевно вам гроші від нього потрібні чи квартира?", або ж взагалі питати про якісь сексуальні мотиви. Усиновлення – це дуже складне і відповідальне рішення. І ось люди приходять до служби у справах дітей і кажуть: "Знаєте, ми хочемо взяти до себе сироту". Як повинно бути – працівники служби повинні встати і з оплесками дякувати цим людям. Хтось повинен побігти за квітами і тортом, потім вони повинні сказати: "Ми вам допоможемо. Ми зробимо все швидко, будемо бігати за всіма паперами, допоможемо все швиденько оформити", – наголосив Мохненко.
За порадою Геннадія, варто розпочати не з усиновлення, а з опіки над дитиною. Юридично такий процес вийде простішим. Окрім того, держава виплачуватиме близько 2,5 тис. грн. на місяць і у дитини будуть пільги на вступ у навчальний заклад. Головне, каже чоловік, взяти сироту в сім'ю, а як це буде виглядати на паперах, дитині байдуже. Мохненко також наголосив, що про проблему з усиновленням в Україні потрібно постійно говорити.
"Заради цього я даю інтерв'ю, об'їхав півсвіту з дітьми на велосипедах в акції "Світ без сиріт", підкоряв з ними гори Ельбрус та Арарат, заради цього я привертаю увагу суспільства. Я впевнений, що Україна стане державою, де будуть стояти величезні черги людей, щоб отримати шанс взяти сироту у свою родину. Наприклад, у Європі та в США є величезні черги за всиновленням. І як тільки дитина залишається без батьків і його не забирають якісь родичі, то вже є люди в списку, котрі готові взяти дитину до себе. Звичайно, як правило, батьки більш сміливо беруть маленьких діток і чим старша дитина, тим менше шансів швидко знайти йому нову родину. Але ось на власному прикладі кажу – у мене більшість прийомних були підлітками. Наймолодшому було 8 років. А так зазвичай ми брали дітей від 12 до 15 років. І нічого в цьому страшного немає. Їм також потрібні мама з татом", – розповів Геннадій.

ПОСМОТРЕТЬ ФОТООТЧЕТ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ

Для того, чтобы оставить комментарий
авторизируйтель под любым из ваших аккаунтов
ОБ АВТОРЕ
Мохненко Геннадий Викторович

Пастор церкви "Добрых Перемен"

АРХИВ